СИБІРКА – хвороба, що швидко поширюється, викликає високу смертність та вимагає спеціальних і невідкладних заходів!
Сибірка присутня в більшості частин світу, але проявляється спорадично - лише інколи та окремими спалахами. В Європейському регіоні щорічно реєструються поодинокі випадки даного інфекційного захворювання. Так, у 2017 році зареєстровано 6 випадків сибірки ( Болгарія – 1, Румунія – 5).
На території України у 2018 році зареєстровано 1спалах сибірки: у жовтні 2018 року п’ятеро людей, які брали участь у забитті худоби в с. Меняйлівка Одеської області, госпіталізовано зі специфічними симптомами захворювання шкіри. В одного з п’яти госпіталізованих лабораторно підтверджено діагноз “сибірська виразка” - шкірна форма. Також отримано позитивний результат дослідження на сибірку м’яса забитої тварини та ґрунту на подвір’ї, де було забито хвору тварину.
У Тернополі в 2021 році зареєстровано випадок загибелі 9 річного поні, який протягом 8 років знаходився в зоокутку міського парку. Діагноз підтверджено лабораторно. У зв’язку з тим, що cпори сибірки можуть десятиліттями зберігатись в грунті зараження могло відбутись через предмети, забруднені спорами.
У 2022 році в с. Вільховець Обухівського району Київської області при бактеріологічних дослідженнях виділено збудник сибірки із патологічного матеріалу від ДРХ (коза).
Упродовж останніх років епізоотична ситуація по сибірці на теренах держави є контрольованою завдяки активній імунізації. Проте існують ризики виникнення спалахів сибірки, що пов`язано із значною кількістю худобомогильників та життєздатністю збудника інфекції у довкіллі. По всій території України налічується понад 13,5 тисяч осередків виникнення сибірки, де і можливі повторні спалахи цієї хвороби. Ці місця є епідеміологічно небезпечними щодо сибірки.
Сибірка – гостре небезпечне інфекційне захворювання всіх видів сільськогосподарських, домашніх і диких тварин, яке спричиняється спороутворюючими мікробами Bacillus anthracis. Ця інфекція належить до зоонозів — тобто, людина інфікується або від зараженої тварини, або через контакт зі шкурою та шерстю хворої тварини.
Хвороба перебігає у надгострій, гострій і підгострій формах, а у свиней - переважно в локальній ангінозній формі. У хутрових звірів сибірка виникає як кормова інфекція.
Основним джерелом сибірки є хвора тварина, яка виділяє збудника в зовнішнє середовище з сечею, фекаліями, молоком, кров'янистими виділеннями ще до того, як з'являються характерні клінічні ознаки. Збудник сибірки належить до числа аеробних спороутворюючих мікроорганізмів та існує у вигляді двох основних форм: вегетативній і споровій.
Вегетативна форма в організмі інфікованої тварини може утворювати "капсулу". Потрапивши в навколишнє середовище збудник утворює спору. У споровій формі він може перебувати в ґрунті необмежений час, 70 і більше років, залишаючись життєдіяльним і зберігаючи патогенність. Грунт, заражений спорами сибірки, тривалий час залишається джерелом і фактором передачі інфекції сприйнятливим тваринам, оскільки спори сибірки з дощовими й ґрунтовими водами під час земляних робіт вимиваються на поверхню.
За стійкістю до хімічних дезінфікуючих засобів збудник сибірки відноситься до особливо стійких (4 група). Згубно на сибіркові бацили діють розчини формальдегіду (4%), їдкого натру (10%), сірчано-карболової кислоти (10%), хлорного вапна (з умістом не менше 5% активного хлору), Кристал-900, біодез (4%), біоклін біоцид.
На сибірку частіше хворіють вівці, велика рогата худоба та коні. Малочутливі до неї свині. Собаки та свійська птиця до сибірки не сприйнятливі.
Перебіг і характер прояву хвороби, як і тривалість інкубаційного періоду, залежать від рівня резистентності тварини, дози і вірулентності збудника, шляху його проникнення в організм. Як правило, тривалість інкубаційного періоду становить 1-3 доби.
Розтин трупів тварин, що загинули від сибірки, заборонений! Це зумовлено тим, що за доступу до тканин кисню відбувається спороутворення.
Підстави підозрювати сибірку:
- раптова загибель тварин у пасовищний період на раніше неблагополучній території або після ґрунтових робіт, сильних злив і паводків;
- гострота і тяжкість хвороби, її септичний характер (пропасниця), наявність карбункулів, а у свиней - ознаки ангіни;
- швидкість розкладання трупів, відсутність заклякання, кров'янисті витікання з природних отворів.
Виникла підозра може бути обґрунтуванням для проведення негайних профілактичних заходів, однак кінцевий діагноз має бути підтверджений лабораторними дослідженнями.
Сибірка у людини. Здебільшого люди інфікуються сибіркою при стриженні овець, знятті шкіри із загиблої або вимушено забитої тварини, поїданні недовареного чи недосмаженого м’яса хворих тварин. Найвища небезпека виникає при маніпуляціях із трупом загиблої тварини та під час вимушеного забою хворих тварин.
В організм людини інфекція потрапляє через шкіру, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, рідше – слизові оболонки кишківника. Через 2-3 доби на місці проникнення збудника виникає свербіж, утворюється пляма червоного або синього кольору, яка через 12-24 год перетворюється на міхурець, а потім на карбункул. Незабаром з’являється чорний струп із яскраво вираженою червоною облямівкою. На 3-4-ту добу в розпал хвороби температура тіла підвищується до 39-40 °С, загальний стан погіршується, з’являються ознаки інтоксикації. Захворювання бурхливо прогресує й може призвести до смерті хворого, ось чому дуже важливо за найменшої підозри захворювання на сибірку негайно звернутися до лікаря. При своєчасному та правильному лікуванні хвороба закінчується повним одужанням. У рідкісних випадках її перебіг ускладняється септичною формою.
За найменшої підозри на будь-яку форму зараження необхідна негайна госпіталізація!
Враховуючи шляхи і основні чинники передачі збудника сибірської виразки, населенню необхідно пам'ятати про небезпеку подвірного забою тварин без ветеринарного огляду, придбання м'яса в місцях «стихійної торгівлі», а також про необхідність термінового звернення за медичною допомогою в разі прямого контакту з твариною з підтвердженим діагнозом сибірки та при наявності перших ознак захворювання.
Іллінецьке управління Головного управління
Держпродспоживслужби у Вінницькій області